Батькам про молодіжні субкультури

 В мережі останнім часом більше стає згадок про прихильників молодіжних субкультур та поширення їх серед підлітків

Іноді підліток не може самостійно реалізувати свої бажання. Він знаходить своє місце у молодіжному угрупуванні для свого самоствердження та своєї самореалізації. Задля цього підлітки об'єднуються у неформальні групи.

Деякі батьки навіть можуть не підозрювати, що її дитина належить до певної субкультури та може мати девіантну поведінку. Що ж робити батькам, у цій ситуації розберемось нижче

Спокійно, відкрито і прямо спілкуйтеся з дитиною. Надайте їй можливість говорити,

коли вона буде до цього готова. Не підганяйте її.

Якщо дитина розповідає куди вона ходить та як проводить свій час. Проявіть якомога повнішу обізнаність в обговорюваній темі; виявляйте терпіння, наполегливість, доброзичливість для уникнення емоційного дискомфорту, недовіри чи агресії з боку підлітка

Опановуйте Інтернет-технології, майте власний акаунт і станьте другом своїй дитині

в соціальних мережах;

Щотижня аналізуйте вміст сторінок дитини, уважно читайте її публікації, вивчайте групи, до яких вона приєдналася;

«Познайомтеся» з її віртуальними друзями, звертайте увагу на фото й відео, що викликають інтерес дитини, зокрема ті, що збережені, поширені або вподобані;

Покажіть дитині, що вона вам небайдужа, що ви піклуєтеся про неї та запропонуйте спільно провести час.

Зосередьтеся на тому, щоб показати дитині її переваги, знайдіть у неї сильні сторони,

допоможіть їй побачити себе унікальною особистістю.

Після встановлення контакту та виявлення підлітком довіри до вас, слід пояснити згубність і безперспективність деструктивної поведінки, підкріплюючи це фактами, які добре відомі підліткові; допомогти підлітку зрозуміти ступінь ризику від деструктивної поведінки і невідворотної відповідальності за скоєне (зокрема у випадку вчинення

булінгу або іншого правопорушення).

ПАМ’ЯТАЙТЕ, що в зону ризику проявів деструктивної поведінки потрапляють підлітки, яким бракує батьківської уваги і підтримки, а також ті, чиє перебування в мережі

Інтернет не контролюється.

Vasyl Bohdan Національна поліція України МВС України

 

Шкільна оцінка – як заряд мобільного телефона

Автор: Дмитро Ламза, директор спеціалізованої школи № 210, м. Київ.

Цей допис варто читати разом з родиною у присутності дітей. Мені дуже цікаве ваше ставлення до написаного.

Часто можемо бачити, що батьки чи вчителі сварять дитину за оцінку та постійно всілякими способами намагаються оцінку ту підвищити. Батьки принципово вважають, що оцінка – це обличчя їхньої дитини. Таке ставлення до шкільної оцінки мене як людину, як педагога просто обурює і викликає занепокоєння про наше майбутнє!

Не так давно закінчився перший семестр, і за традицією вчителі виставляли семестрові бали за освітні досягнення дитини. І в цей момент батьки починають штурмувати соціальні мережі та телефонними дзвінками тероризують вчителя щодо «не такої», на їхню думку, оцінки.

Часто у своїй роботі чую фразу: «Ви мою дитину оцінили на 6!» та багато інших, схожого характеру, словосполучень. Завжди намагаюсь реагувати на такі вислови батьків і обговорювати значення оцінки. Спілкування змінює ставлення до оцінювання дитячих знань. У подальшому батьки дякують, і ми бачимо прогрес у знаннях дитини.

Важливо пам’ятати і наголосити дитині, що «оцінка» в школі – це просто показник знань, який на даний момент є в учня. Також важливо пояснити, що оцінкою вчитель не оцінює саму дитину (особистість), а оцінює отримані знання, щоб у подальшому бачити, що потрібно підтягнути та над чим попрацювати.

Мені як педагогу подобається приклад, коли оцінку порівнюють із зарядом мобільного телефона.

Коли мобільний телефон показує низький заряд батареї (8%), це ж не означає, що телефон втратив свою привабливість та став не модним. Відтак, кожен знає, що треба взяти зарядку і підживити ґаджет.

Виникає риторичне питання про ставлення до оцінки. Оцінка – не самоціль, ціль – знання. Взяти книжку, почитати, вивчити тему – і оцінка отримає підзарядку. Все дуже просто!

Дорогі мої!

Сьогодні багато хто з оточуючих має низьку самооцінку. Спробуйте озирнутися навкруги – і ви побачите, наскільки багато людей навколо не помічають свої сильні сторони. Як на мене, це вина кожного з нас, тих, хто тією чи іншою мірою є архітекторами чиєїсь долі. Ми можемо одним своїм словом підняти людині віру в себе і надати їй крила!

Говоріть з дітьми з першого класу, що оцінка, яка би вона не була, – це лише показник знань, і ні в якому випадку не оцінка дитини як особистості.

Треба наголошувати дитині, що вона є індивідуальна, і таких, як вона, у світі більше немає.

Це проста істина життя, яку ми всі знаємо, але часто помічаємо, що не всі мають такі маркери.

Впевнений і сподіваюсь, що ця стаття для когось зіграє роль у подальшому. Дехто в ній, можливо, побачить себе та зробить висновки. Давайте разом проведемо роботу над помилками і змінимо цей світ!

Життя одне, і його можна прожити тільки один раз. Впустіть у своє життя віру в себе!

https://osvita.ua/blogs/88308/